Як проїхати 13 000 км на велосипеді у мирі з собою

Як проїхати 13 000 км на велосипеді у мирі з собою

na-bajkal8

Що таке велосипед? Транспорт для поїздки на роботу? Чи засіб для досліджень, інструмент, яким можна змінювати світ, ключ до внутрішнього єства людини? Для харків’янина Дениса Пащенка велосипед — це можливість опинитися із собою наодинці.

 

Цієї весни хлопець відправився у подорож до Байкалу. На велосипеді. Один. Із задумом повернутись в Україну через Монголію і Казахстан. Протяжність маршруту — 13 000 км, орієнтовна тривалість поїздки — 6-7 місяців. Кінцева точка — Карпати.

na-bajkal6

…Денис широко посміхається, ступаючи назустріч. Йому 24-роки, у нього безладна борода і проникливий погляд. Наступні кілька годин я, Ден і його велосупутниця проведемо у «Софіївці». Поки йдемо до парку, хлопець розказує, як зв’язався з ГО «ВелоУмань» і де поставив намет.

У «Софіївку» — через паркан. Неквапно йдемо вглиб. Запитань не задаю, говорю виключно про парк і його історію. Через хвилин двадцять Денис не витримав сам. Скориставшись паузою, він почав розповідати про свій велотур.

На Байкал за 360 доларів

За освітою Денис — кухар-кондитер. Конвеєрне приготування їжі було йому не до душі, тому хлопець пішов працювати у магазин туристичного спорядження. Старався робити все, аби клієнти змогли отримати найкращі спогади про свій перший туристичний досвід. Згодом почав поєднувати роботу з подорожами.

Для поїздки на Байкал Денис заощадив 360 доларів. Але несподівано у його велосипеда тріснула рама. Грошей на нову не було, але Ден не збирався відмовлятися від поїздки. Він знайшов спонсорів, які дали йому не лише новий велосипед, а й намет і спальник. 17 квітня 2016 року Ден виїхав із Харкова.

na-bajkal2

Намет — моя маленька юрта

Під час поїздки Денис не надто переймався вибором місця ночівлі. Коли ночував у лісі, то забирався якнайдалі, аби не чути шуму автостради. Для вогнища вибирав сухі дрова, від яких не так багато диму. За кілька годин до сну їв, намагався лягати не пізніше одинадцятої години вечора. Велосипед ставив біля одного з виходів із намету і накривав тентом.

Якщо вечоріло, а лісу поряд не було, Денис влаштовувався у найближчому поселенні. Хлопець просив у господарів дозволу поставити намет на подвір’ї, але у більшості випадків його запрошували у дім. Також Дена виручав каучсерфінг. За гостинність Ден віддячував, як міг — клеїв шпалери, варив борщ, допомагав поратись на городі.

na-bajkal10

Задоволення від простої їжі

Основою раціону Дениса під час подорожі були гречка та вівсянка. Він звечора заливав їх окропом, аби зекономити час вранці. Ще хлопець часто купував рибні консерви, які були недорогими та різноманітними. Практично щодня Ден їв згущене молоко та морозиво — у Росії та Казахстані вони дуже дешеві.

У якості перекусу — халва, вівсяне печиво, фрукти та овочі. Загалом — 4-5 прийомів їжі за день. Крім того, у дорозі хлопця часто пригощали — він скуштував безліч страв, у тому числі національних. За словами Дениса, якщо навчитись отримувати задоволення від простої їжі — подорожувати стане набагато легше.

Вода — важливий ресурс

За день Денис випивав мінімум 3 літри води, ще 0,5 літра витрачав на приготування їжі. За раз він міг набрати із собою 3,2 літра. Просив воду на заправках, у кафе, будинках — не відмовляв ніхто. Часто безкоштовно давали окріп. Завжди мав запас води, щоб спрага не застала зненацька.

Інколи доводилось набирати воду в колодязях, свердловинах і струмках. У останньому випадку Ден робив це вище за течією і подалі від дороги. Воду обов’язково кип’ятив. Хлопець зауважив, що на Алтаї вода у річках була дуже чистою і її можна було пити просто так. За словами Дена, дійсно добре купувати мінеральну воду, проте це обійдеться надто дорого.

na-bajkal1

На дорозі усі мандрівники

Більшу частину свого маршруту Денис проїхав наодинці із собою, але досить часто зустрічав «колег». Першим Денису трапився дідусь на велосипеді, який їхав з Пензи в Крим. Час від часу хлопця зупиняли, щоб просто запитати, куди та звідки він їде. Потім пригощали кавою, їжею, пропонували ночівлю. Інколи компанію складали інші велосипедисти. Дехто з них їхав у сусіднє місто чи поселення, а дехто замахувався на більш серйозний кілометраж.

За словами Дениса, на дорозі усі знаходять спільну мову. Так хлопець познайомився з Іллею Фроловим — чоловіком, який із возиком йшов пішки із Виборга у Владивосток за 10 000 км. Потім зустрів священика — затятого шосера на фетбайку, який пригостив його енергетиками. Поспілкувався із поляком-байкером, який не так давно здійснив кругосвітню подорож, та французами-велотуристами. Для цього не потрібні були знання мови — мандрівники чудово розуміють один одного.

na-bajkal7

Я — космополіт, а ти?

За час подорожі у Дениса жодного разу не виникло проблем через те, що він родом з України. Ден переконує, що люди скрізь однакові — щирі, гостинні, співчутливі незалежно від національності. Він впевнений, що серед простих людей не може бути ворожнечі. Хлопець зустрічав християн, мусульман, язичників, буддистів та протестантів. Усі вони були привітними, гостинними та готовими допомогти.

У Росії Дениса пригощала салом літня німка, і він ночував разом із таджиками-будівельниками. У Монголії хлопець знаходив прихисток у буддистських монастирях — дацанах, і спілкувався з монахами. У Алматі його пригощали шашликом протестанти. За словами Дениса, різниця між релігіями лише в імені Бога. Хлопець радить довіряти людям, які шукають у релігіях і національностях спільні, а не відмінні риси.

 

na-bajkal12

Спасибі цьому дому

Маршрут Дениса не скрізь пролягав асфальтованими дорогами. Власне, і не завжди перед ним знаходилося те, що можна назвати дорогою. Був і пісок, по якому було легко пересуватись лише після дощу, і бездоріжжя із гострим камінням, яке різало шини. Коли після одного зі складних відрізків шляху Ден нарешті доїхав до перевалу, після якого починалось шосе, то просто спустився на коліна і гладив рівний асфальт.

Під час подорожі було кілька проколів, ламались спиці та вийшло з ладу кріплення сідла. Проте завжди знаходились добрі люди та веломайстерні, які не лише безкоштовно ремонтували Дену велосипед, а й проводили повне ТО.

Денис приймав кожен виклик, який кидала йому природа. Не спинявся навіть у дощ, витримував сильні пориви вітру із піском, які змушували їхати практично зі швидкістю пішохода. Підпирав спиною каркас намету зсередини, коли сильний вітер під час грози практично складав її удвоє. І покидаючи кожне з місць ночівлі незмінно казав «Спасибі цьому дому, поїду до наступного».

na-bajkal9

Відповідальність за вибір

За словами Дениса, коли подорожуєш один, досить складно робити вибір, бо ти несеш за нього цілковиту відповідальність. Так у Монголії Ден обрав серед двох напрямків руху той, що ледь не коштував йому життя. Місто, куди він планував їхати, затопило, тому хлопець вирішив їхати ущелиною. Але невдовзі зрозумів, що отруївся.

Три дні Денис не міг нічого їсти, а організм не сприймав ліки. Сили їхати давали ізотоніки, але рухався він дуже повільно. Дорога була жахливою, періодично Ден падав разом із велосипедом. Зрештою у колеса зламалась спиця, а сам Ден сильно поранив лікоть. І тут на дорозі з’явились байкери, які обробили хлопцю рану, після чого поїхали своєю дорогою.

На шляху в Дена було кілька бурхливих потоків, через які довелось переходити убрід по пояс у воді. Течія була досить сильною, тому всі речі він переносив на собі. Коли на четвертий день Ден добрався до поселення, то був зовсім знесилений. Біля першої юрти він побачив дівчинку, яка спитала: «Чай?». Хлопця запросили всередину, де він спокійно заснув.

Нові грані себе

Але подорож на Байкал стала для Дениса не лише можливістю перевірити свої фізичні можливості та витривалість. Найбільшим випробуванням стало те, що більшу частину часу він проводив наодинці із собою. Хлопець міг покластись виключно на свої сили. Хоча впродовж подорожі йому і допомагали, довелось навчитись подорожувати одному.

За словами Дениса, не усі люди можуть витримати себе справжніх впродовж тривалого часу. Але, зрештою, він почав отримувати від цього задоволення. Відпускав руль і їхав по шосе, розкинувши руки. Махав зустрічним машинам. Їв, коли відчував себе зголоднілим, лягав спати, де хотів і коли хотів. Співав у наметі в лісі. Ден запевнив, що коли ти у мирі із собою, то в принципі перестає бути нудно на самоті.

na-bajkal3

Бійтесь доріг!

Денис зізнався, що у нього не було «абсолютного» плану. Під час подорожі він приймав усе, як є. За словами хлопця, якщо під час поїздки тебе нічого не дратує, то все обов’язково складеться, як потрібно. У Дена навіть з’явилось таке собі «правило 20 хвилин». Що б не сталося, яка б проблема не виникла, вона обов’язково вирішиться впродовж двадцяти хвилин так, як тобі потрібно. Головне бути згодним на усе, переконує хлопець.

Денис вирушав у подорож із чіткою думкою, що все буде в порядку. Хоча було страшно виходити з дому, виїжджати на дорогу. Але він зауважив, що коли це вже зробити, усі сумніви зникають. Тебе затягує дорога і ти вже не можеш зупинитись. А якщо у тебе до того ж є допитливість — ти можеш гори звернути. Головне визначити дату, коли, незважаючи ні на що, ти візьмеш велосипед і почнеш вкручувати педалі. І, зрештою, зробити це.

na-bajkal11

Містична нотка

Два роки тому Денис разом із кількома друзями вирушив у подорож навколо Чорного моря. У Стамбулі він зустрів жінку, яка запропонувала погадати на кавовій гущі. На ламаній англійській вона сказала, що бачить тривалу подорож, у яку хлопець невдовзі відправиться. Також вона пообіцяла, що Ден знайде «місце сили» і здобуде могутність. На той момент ідея проїхати 13 000 км ще не прийшла Денису в голову.

Коли Ден добрався до Байкалу, то поїхав на острів Ольхон. Його підвозив на автівці чоловік, який назвався шаманом. Він запропонував показати «місця сили» та навчити вбирати в себе їх енергію. Ден погодився. Після кількох ритуалів із бубном чоловік залишив хлопця, адже спішив на «шаманський зліт».

Тоді Денис відправився на Шаманську скелю, аби знайти там особливу печеру. За легендою, пройшовши крізь неї, можна стати іншою людиною. Ден зробив це двічі — про всяк випадок. Він зазначив, що ще не впевнений, чи став іншою людиною. Хлопець переконаний, що зрозуміє це з часом.

na-bajkal4

А що далі?

На даний момент подорож Дена добігає кінця. Він вже доїхав до Івано-Франківська — 13 000 велокілометрів скоро будуть позаду. Проте Денис не збирається зупинятись. У планах — подорож до Африки. Крім того, Ден хоче поїхати до Індії. Хлопець збирається залишити велосипед на кордоні та продовжити подорож пішки. Таким чином він збирається повною мірою поринути у культуру Індії.

Тим не менш, Денис вважає Україну найкращою, у плані велоподорожей. Тут вдосталь води, овочів, зручно розташовані поселення, немає мовного бар’єру. А головне — природа в Україні різноманітна, а люди — привітні та гостинні. Під час розмови зауважив, що у нашому місті досить потужний велорух. Відчула гордість за Умань, адже Денису було з чим порівнювати – він проїхав не одну сотню міст.

Вероніка Вишинська, «ВелоУмань»

Comments

comments