• Home »
  • Уманчани »
  • «Моя класнюча дівчинка» – подарунок Марини Павленко усім читачам
«Моя класнюча дівчинка» – подарунок Марини Павленко усім читачам

«Моя класнюча дівчинка» – подарунок Марини Павленко усім читачам

У вересні український книжковий простір став багатшим і все завдяки тому, що на світ з’явилась нова книга уманської письменниці Марини Павленко – «Моя класнюча дівчинка». Ми запитали у Марини Степанівни про нову книгу, про головну героїню повісті та про творчі плани на майбутнє.

pavlenko-z-klasnyuchoyu1

- Які відчуття були, коли тримали в руках свою нову книгу?

– Моє перше знайомство з книжкою відбулось на Форумі видавців у Львові: «Моя класнюча дівчинка» якраз підоспіла туди зі львівської друкарні. Видання приємно вразило надзвичайною компактністю (чомусь уявляла його більш громіздким), гнучкістю у всіх значеннях слова: зручна податливість міцної, твердої на вигляд обкладинки; м’якість-легкість дизайну та шрифтів (навіть тих, що стилізовані під дівчачий «почерк» у «Юльчиних записках»); багато «простору» між розділами, що наче дає змогу читачеві «домислити» прочитане між рядками й стати своєрідним співтворцем.

«Гнучким» є навіть «портрет» головної героїні на обкладинці: «класнюча дівчинка» у виконанні молодого креативщика Іллі Почкуна подається нам не як готовий, дещо солодкавий «продукт» з традиційно великими очима, довгими віями й в гламурному прикиді, а як така собі основа, на яку кожен може «накласти» своє власне бачення «класнючої». Зрештою, можливо, й сама героїня Юлька насправді є наразі ще такою собі «заготовкою»: особистістю, що формується, ламає, творить себе, шукаючи своє справжнє обличчя?

А ще, як мовить директор видавництва «Wise bee» Ліля Почкун (а вона не лише видавець книжки, а й головний генератор дизайнерських ідей, хоч і відштовхувалась у цьому від наймодніших британських технологій), книга задовольняє 5 органів чуттів.

Пояснюю. Про дотик та зір уже йшлося. А ще книга має легкий ніжний аромат і, вивільнившись із шелесткої подарункової целофанової обгортки, «видзвонює» мініатюрним металевим ключиком або сердечком (і те, і те – багатозначний символ!), прив’язаним до кінчика стрічки-закладинки.

А як же смак? Тут аж дві відповіді. Перша – вустами однієї з шанувальниць-читачок «Моєї класнючої дівчинки» Світлани Бригинець: «Коли я бачу щось красиве, в мене починає виділятися слина. Бо краса – це смачно». І друга – у самому сюжеті: волею долі героям доводиться пасічникувати, отже, в повісті дуже багато меду й медових продуктів.

Видавцю Лілі належить також ідея, що книжка повинна бути святом, подарунком, тому вона, мовляв, не повинна бути дешевою.

- Коли відбулась перша презентація книги і чи познайомите уманчан з «дівчинкою»?

pavlenko-prezentaciya-u-lvovi1

– У Львові відбулись і перші презентації. Приємно, що «мої» читачі, які знали мене ще за «Русалонькою із 7-В…», «Домовичком з палітрою» та «Миколчиними історіями», – зуміли знайти нас із «Класнючою» в шаленому переліку Форумних заходів і «пробитись» саме до нас.

Приємно, що однією з перших покупців книжки стала ледь не перша читачка її ще в рукописі. Йдеться про чудову львівську школярку, розумницю-красуню Софійку Шайду, яка рік тому була членом дитячого журі міжнародного конкурсу «Коронація слова» і ще тоді відзначила текст як «переможний».

Справжнім сюрпризом стала для мене й поява письменниці, дочки видатного літератора й громадського діяча Дмитра Нитченка – Лесі Ткач (Богуславець), – котра приїхала на Форум з далекої Австралії і котра досі знала мене лише за публікаціями в пресі, зокрема в журналі «Березіль». Адже ця унікальна мудра талановита жінка не лише зумисне завітала на презентацію саме «Марини Павленко», але й стала, по суті, першим «оптовим» покупцем «Класнючої»!..

Щодо Умані, то окремих презентацій не планую. Моя Юлька (вона ж – «класнюча дівчинка») така, що пальця їй в рот не клади. Діяльна й бойова, нехай сама торує собі доріжку до читача. Тим паче, й без того перші замовлення вже надійшли і перші покупки (попри ціну 200 гривень) – зроблено.

pavlenko-na-stendi1

 - Марина Степанівна, будь ласка, розкажіть про відзнаку, яку отримала повість та про що розповідає сюжет книги?

– Так, рукопис цього твору був торік відзначений у номінації «Вибір видавця» міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Обрав його директор видавництва «Час майстрів» Олег Симоненко, який – ще в анонімному вигляді, не знаючи автора, – дав почитати його своїй приятельці Лілі Почкун. Приятелька обожнює бджіл, якраз створила навіть видавництво «Wise bee» («Мудра бджола») і, мабуть, насамперед через «бджолину» тему шалено полюбила й мій твір. Ліля дуже зворушливо розповідала, що в цьому творі я сказала про бджіл усе, що вона, мовляв, мріяла сказати впродовж усього свого життя. А також – як вона пробувала вгадати, хто автор: якщо досвідчений пасічник, то звідки так гарно знає мову, а якщо письменник, то звідки так добре тямить у бджільництві?..

Тут мушу вставити ремарку, що з бджільництвом знайома тільки через довідкову літературу та завдяки досвіду своїх друзів та знайомих. Принагідно дякую за фахові консультації Олегові Ковальчуку та Наталі Зарудняк, без яких нічого не написалося б.

Хоч для мене, звісно, «бджолина» лінія далеко не на першому плані. Головне – це підліткові пристрасті. Цитую шматочок  анотації: «Юльку все бісить! Маленьке зачухане провінційне містечко, нуднюща школа, убогі батьківські статки, доставуча сестра Лариска!.. І той придурок Бурхан!.. Ще й тато раптом повівся на бджолах! Коротше, всьо пропало!.. А може, таки не всьо?..»

Тобто, для мене важливе передовсім перетворення «Чорної Молі», за яку видавала себе чотирнадцятилітня Юлька, на справжню «Мухамедову королеву».

До речі, завдяки Ліліній ініціативі повість було «дорощено» так званими Юльчиними нотатками, де вже сама героїня записує не лише корисні рецепти на медовій основі для свого майбутнього косметичного салону, але й «крутецькі скази», вичитані в, як їй здавалось досі, «відстійних» класиків, нові події, які відбуваються в її житті, нові знайомства та відкриття. Поступово, по міліметру, дівчина відкриває для себе й Україну: може, й справді це не лише територія, звідки треба чимскоріш «звалити»?..

Так склалось, що до цих «нових» героїв «затесалися», крім видуманих персонажів, і реальні: така собі наполовину містифікація. На рецептах же, замість медичного сертифіката, можу поставити «штамп»: «Перевірено на власній шкурі».  :-)

pavlenko-chas-majstriv1

- Кому вона буде цікавішою – дівчатам, хлопцям, їх батькам?

– Мабуть, як і моя «Русалонька із 7-В…», ця книга насамперед – «дівчача». Але, як показав мій власний експеримент на хлопцях від восьми до сорока восьми років, «Русалонька…» була цікава й чоловікам. Особливо вражало традиційне запитання з чоловічих вуст. Не про історичні перипетії, не про детективні тонкощі, а: «То з ким же Софійка залишиться, врешті-решт?» Сподіваюсь, пощастить на хлопців-читачів і «Моїй класнючій дівчинці».

- «Моя класнюча дівчинка» – яка це за рахунком ваша книга, що вже побачила світ?

– Яка за рахунком це книга? Ніколи не можу точно відповісти на це запитання. Бо якось ніколи своїх книжок і не рахую… Знаю, що їх десь близько двадцяти, та й годі. І аж сьогодні, намагаючись «полічити» «Класнючу…», провела аналогію з пасічниками. У них є прикмета: ніколи не називай точної кількості своїх вуликів, бо меду не буде. Може, саме через це, десь на підсвідомому рівні, і я точно не рахую, га?

 - Що вам допомагає творити?

– Не втомлююсь воздавати хвалу «святій буденності» (вислів моєї улюбленої Ірини Жиленко, про чиє дитинство, як і про дитинство не менш улюблених Павла Тичини, Надії Суровцової, Василя Симоненка й Василя Стуса я написала у своїй «Райдузі в решеті») і своїм найближчим, найріднішим людям: татові Степану Павленкові (світла пам’ять про якого досі надихає і підтримує), мамі Ользі Павленко, чоловікові Володимиру Музиченкові, донькам Олі та Оксані Музиченко. Молодшій сестрі, талановитій письменниці Лесі Павленко, без слушних порад якої ніколи не обходиться. А також – багатьом добрим людям, зокрема чудовим уважним письменникам і редакторам часописів, на яких мені щастило на літературній стежині і без яких мене просто не було б.

- Чи працюєте сьогодні над новим рукописом та, якщо не секрет, чи можете сказати про що буде?

– Що ж до нової книжки… Все складно… Надто болить усе, що відбувається в Україні… Болить і те, що почуваюсь неспроможною про це гідно, талановито, мудро сказати…

Чимало думок про читання взагалі й роль книжки в сьогоднішньому суспільстві… Думок хороших і різних, скажемо так…

А хотілося, щоб як у героїні «Класнючої…»:

«Піду, почитаю десь надворі. Десь глибко в саду. Подумаю, прогуляюсь. Понасолоджуюсь. Зберуся з думками.

А потім усе тут докладно опишу.

Далі буде, людоньки!»

Марина Павленко для «Зроблено в Умані»

Comments

comments